Порядок надання безоплатної медичної допомоги

Конституція України є основним законом, тобто актом найвищої юридичної дії. Відповідно до ст.49 Конституції України у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно але відповідно до п.6 ст.92 Конституції України, основи охорони здоров’я визначаються виключно законами України.

Також відповідно до рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 49 Конституції України про безоплатну медичну допомогу №10-рп/2002 від 29 травня 2002 року за справою №1-13/2002, поняття медичної допомоги, а також порядок надання медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі у державних і комунальних закладах охорони здоров’я та перелік таких послуг мають бути визначені законом.

Законом у якому визначено поняття медичної допомоги та порядок надання медичної допомоги є Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (далі Закон).

Відповідно до ст.3 Закону, медична допомога – діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами.

Також відповідно до ст.33 Закону, порядок надання медичної допомоги лікарями та іншими медичними працівниками, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Статтею 8 Закону визначено, що до медичної допомоги належить первинна медична допомога.

Відповідно до ст.35 Закону, первинна медична допомога – це медична допомога, що передбачає надання консультації, проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (під час вагітності) станів, здійснення профілактичних заходів; направлення відповідно до медичних показань пацієнта, який не потребує екстреної медичної допомоги, для надання йому вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги; надання невідкладної медичної допомоги у разі розладу фізичного чи психічного здоров’я пацієнта, який не потребує екстреної, вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.

Відповідно до ст.351 Закону, пацієнт має право обирати лікаря, який надає первинну медичну допомогу, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Відповідно до п.1 Положення про Міністерство охорони здоров’я, що затверджено постановою КМУ №267 від 25.03.2015р. головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я є Міністерство охорони здоров’я України.

Відповідно до п.3 розділу 1 Порядку вибору лікаря, який надає первинну медичну допомогу, що затверджений наказом МОЗ України №503 від 19.03.2018 року, підтвердженням волевиявлення пацієнта (його законного представника) про вибір лікаря, який надаватиме йому первинну медичну допомогу є «Декларація про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу».

Також відповідно до п.4 Порядку, пацієнт, який не обрав лікаря та перебуває у невідкладному стані, має право отримати безперервну та безоплатну ПМД у державних і комунальних закладах охорони здоров’я, а також звернутися до НСЗУ або його територіальних органів за роз’ясненнями стосовно надавачів ПМД для забезпечення можливості реалізувати своє право на вибір лікаря.

Також “Ще раз про реформу – Як працюють декларації”