Загадкова хвороба – сказ

Сказ – одна з найдавніших хвороб, і ніхто навіть точно не скаже, що раніше з’явилось: людство чи сказ?Перша згадка датована 2000 роком до н.е. у зв’язку з поширенням сказу через укуси собак. З початком нової ери сказ став широко поширеним у Греції, Римський імперії та на Криті. Римлянин Карданус вказує у І столітті н.е., що слина скажених собак містить вірус (у перекладі з латини «отрута»).

Римський дослідник Цельс був вкрай зацікавлений проблемою сказу і рекомендував очищувати рану після укусу з наступним припіканням її розжареним металом; таке «лікування» використовували 2 тисячоліття!

На сказ хворіють переважно ссавці, однак експериментально доведені випадки сказу птахів, і навіть холоднокровних тварин. Найбільш часто хворіють на сказ серед домашніх тварин собаки та коти, хоча можливі випадки захворювання великої рогатої худоби, овець, кіз, коней тощо. З іншого боку, основним і менш керованим джерелом інфекції є дикі тварини: вовки, лисиці, єноти, борсуки, скунси, мангусти, гризуни, кажани.

Тварини передають вірус сказу через укуси разом із слиною. Протягом 10-60 діб інкубаційного періоду тварина не має жодних проявів інфекції. Потім через 1-4 дні настають зміни поведінки: дикі тварини втрачають відчуття страху перед людиною, наближаються до осель, агресивно нападають. Домашні улюбленці перестають слухати команди господаря, кусають рану, погано їдять. Це супроводжується гарячкою, можлива косоокість, захриплість, відвисання нижньої щелепи, слинотеча. Наступні 2-4 дні різко виснажують, паралізують тварину і врешті ведуть до її загибелі. Рідше сказ перебігає зовсім не схоже на загальні уявлення: «тихо», без збудження і характеризується апатією. У таких випадках смерть настає швидше.

Згідно Інструкції «Про заходи щодо профілактики та боротьби зі сказом серед тварин» Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України власники котів, собак (у тому числі мисливських, охоронних або пасовищних), а особливо власники тваринних притулків мають вакцинувати чотирилапих підопічних у ліцензованих закладах ветеринарної служби починаючи з тримісячного віку. Вакцинації також підлягають свійські тварини за місяць до виходу на відкрите пасовище; навіть дикі тварини мають вакцинуватися через корм, що містить вакцину. При кожному випадку укусу сільськогосподарських або домашніх тварин невідомими дикими тваринами або безпритульними котами чи собаками, а також при підозрі на захворювання, власник має негайно повідомити інспекторів державної ветеринарної служби, а саму тварину ізолювати. Молоко від ферми чи господарства, де зафіксований підозрілий випадок, можна вживати лише після кип’ятіння не менш, ніж 5 хвилин. Іншу сировину з таких господарств можна використовувати лише після детальної перевірки та особливої відмітки ветеринарної служби. Матеріали від загиблих тварин вважаються непридатними для будь-якого використання, а самі трупи підлягають лише кремації.

Існують країни, «звільнені» від сказу: Японія, Нова Зеландія, Швеція, Норвегія, Австрія; тенденція до зростання захворюваності відмічена в Лаосі, Індонезії, Китаї. Щорічно на планеті реєструють біля 50 тисяч випадків сказу, проте біля 20 тисяч – в Індії. В Україні ця хвороба зустрічається набагато рідше: біля 7 випадків щорічно. Проте спорадична захворюваність нівелюється абсолютною летальністю. Біля 1-2% тварин виживають, але й сказу серед них набагато більше: до 2000 випадків щорічно в Україні.

Вірус сказу передається зі слиною, що потрапила у рану під час укусу. Можлива також передача інфекції через пересаджені органи або при перебуванні у середовищі з високою концентрацією вірусу (печера з інфікованими кажанами). Надалі інкубаційний період від 10 днів до 3 місяців, зрідка декілька років. З рани вірус сказу, що має вигляд пістолетної кулі, рухається по нервах до головного мозку зі швидкістю біля3 ммна годину, що впливає на тривалість інкубаційного періоду: найкоротший при укусах в ділянку обличчя та шиї. З початком хвороби може незначно підвищитись температура тіла, з’являється безсоння, неспокій, дратівливість, біль у ділянці рани. Через 1-3 доби в хворих настає різко підвищена чутливість до усіх подразників: яскраве світло, різноманітні звуки, вітер можуть спричиняти посмикування м’язів чи судоми. Гідрофобія проявляється у болючих судомах при спробі зробити ковток. При аерофобії хворі на сказ намагаються захистити себе навіть від невеличкого потоку повітря, що сприймається ними як сильний вітер. Загалом людина зі сказом стає агресивною, буйною, марить, з’являються галюцинації, відчуття страху смерті. Саме ця стадія хвороби можливо послужила відображенням у людських міфах історій про вовкулаків чи перевертнів, коли після укусу вовків людина перетворювалась на лютого звіра. При сказі людина так само полюбляє ніч через фотофобію (яскраве світло спричиняє біль в очах). Через хворобу людина також стає неохайною та брудною, чим дійсно може нагадувати дикого вовка. Через 1-4 дні настає стадія «зловісного заспокоєння». Поступово настає параліч окорухових м’язів, кінцівок; хворий на фоні марення втрачає свідомість і впадає в кому. Смерть зазвичай настає через 5-10 днів при паралічі дихальних м’язів та зупинці дихання.

Надія на виживання полягає у профілактиці хвороби. Варто бути обережним при спілкуванні з тваринами, уникати непотрібних зустрічей з ними, дотиків, провокацій нападу або втручання у боротьбу зграї. Якщо ж прикрий випадок стався незалежно від того, заражена тварина чи ні, необхідно якнайшвидше звернутися до найближчого травмпункту, де буде проведене промивання рани та її обробка дезінфікуючими засобами. Надалі працівниками травмпункту буде вирішуватись питання про постекспозиційну профілактику у вигляді вакцинації та введенні антирабічного імуноглобуліну.

У 1881 році французький вчений Луї Пастер шляхом численних перевивань вірусу кроликам отримав вакцину проти сказу, яку вдало випробував у 1885 році на зараженому хлопчику. З того часу всім стали відомі «40 уколів в живіт». Сучасні вакцини дозволяють значно зменшити кількість ін’єкцій. Їх кількість може сягати 5-6: у день звернення до травмпункту, а потім на 3-й, 7-й, 14-й, 30-й і 90-й дні, які вводять дорослим у дельтовидний м’яз, а дітям у зовнішню поверхню стегна. Вакцина дозволяє запобігти хворобі до 98% випадків. Вакцинація ефективна за умови її ініціації не пізніше двох тижнів після укусу. Повноцінний курс вакцинації дозволяє запобігти неминучій загибелі. Приблизно 75% сказу виникає через те, що потерпілі від укусу не знають про загрозу хвороби, не надають великого значення небезпеці, не звертаються за медичною допомогою або відмовляються від вакцинації.

У зв’язку зі смертельною загрозою вакцина вводиться усім незважаючи на будь-які стани: вагітність, годування груддю, гостра патологія тощо. Варто знати, що впродовж усього терміну вакцинації та ще наступні півроку існують суворі протипокази щодо вживання алкогольних напоїв, фізичну перевтому, перегрівання на сонці або в лазні/сауні, переохолодження. Всі ці фактори послаблюють дію вакцини, знижують вироблення антитіл і підривають імунітет. У разі проведення вакцинації на тлі прийому кортикостероїдів і імунодепресантів, а також інших препаратів, що можуть вплинути на систему імунітету, визначення рівня антитіл є обов’язковим. Імунітет стає дієвим приблизно через 2 тижні після закінчення вакцинації і може тривати до року, що вказує на можливість повторного зараження. Інкубаційний період у людей після вакцинації у минулому може бути подовженим приблизно у 1,5 рази.

Зазвичай вакцинації не підлягають пацієнти з випадками, що виключають можливість зараження: ослинення або дотик тварини до непошкодженої шкіри, укус через щільну тканину без ознак наскрізного пошкодження, поранення дзьобом або кігтями птахів (у ссавців кігті можуть бути ослинені), укус домашньою твариною, яка була вакцинована і не проявляє ознак сказу. У будь-якому випадку після укусу тварина підлягає спостереженню терміном до 10 днів, і якщо в цей час почали з’являтись ознаки сказу, вакцинацію необхідно терміново розпочати.

Будьте здоровими!