Вакцинація і недопуск до школи: юридичний погляд на проблему

У цій публікації ми розглянемо питання законності недопущення дітей, які не пройшли вакцинацію, в школи і дитячі сади.

Перш за все необхідно відзначити, що заборона на відвідування дитячих навчальних закладів встановлено ст.15 Закону України «Про захист населення від інфекційних захворювань», в якій зазначено наступне: «Прийом дітей до виховних, навчальних, оздоровчих та інших дитячих закладів проводиться за наявності відповідної довідки закладу охорони здоров’я, в якому дитина перебуває під медичним наглядом. Довідка видається на підставі даних медичного огляду дитини, якщо відсутні медичні протипоказання для перебування його в цій установі, а також якщо їй проведено профілактичні щеплення згідно з календарем щеплень і вона не перебувала в контакті з хворими на інфекційні хвороби або бактеріоносіями. Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється».

Як бачимо, правило, згідно з яким без профілактичних щеплень дитина не допускається до дитячих закладів, встановлено законом. Ця норма імперативна. Для її реалізації немає потреби в тому, щоб влада на місцях видавали якісь додаткові рішення.

На думку автора цієї публікації, єдиним раціональним поясненням прийняття особливих рішень про заборону відвідувати дитячі заклади без щеплень могла бути мета привернути суспільну увагу до цієї проблеми. В принципі, це вдалося.

Але, повторюся ще раз – законною підставою для недопущення дитини в школу або дитячий садочок буде виключно ст.15 Закону України «Про захист населення від інфекційних захворювань». Тому пошуки тексту рішення місцевої влади і його оскарження в суді, в принципі, абсолютно марні.

Відмова в допущені на заняття породив цілу хвилю обурення. Ті, хто не прищеплював своїх дітей з різних причин, за винятком медичних, раптом заговорили про порушення їх конституційних прав на освіту. При цьому вони посилаються на положення ст.53 Конституції України, згідно з якими: «Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов’язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної шкільної, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам».

Ну що ж, давайте ретельно проаналізуємо цю норму в системному аналізі з іншими нормами.

Перш за все, слід звернути увагу на те, що відповідно до ст.3 Конституції України: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

Зауважте, що не освіта, а саме життя, здоров’я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.

Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм ст.3 і ст.53 Конституції України не можна не визнати пріоритетність питань забезпечення безпеки життя, здоров’я і безпеки людини над правом на освіту.

Ті, хто наполягає на тому, що «вони мають конституційне право», в більшості випадків розглядають правовідносини, що виникають у зв’язці «Я – ЗАБОРОНА». Насправді ситуацію необхідно розглядати в зв’язці «Я – СУСПІЛЬСТВО».

І тоді все відразу стає на свої місця. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров’я його громадян.
Дитина, яка не отримала щеплень, передбачених графіком, стає потенційно небезпечною для оточуючих. Крім того, він і сам піддається підвищеному ризику захворіти, відвідуючи місця масового скупчення людей. Отже, держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущена до занять, реалізує свій обов’язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров’я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму нещеплену дитину.

Ніякого порушення права на освіту тут немає. Право на освіту гарантовано всім, але реалізувати його, як і більшість інших конституційних прав, можна відповідно до визначеної процедури.

Наприклад, для того щоб дитину зарахували до школи, батьки або особи, які їх заміняють, повинні зробити цілий ряд юридично значимих дій: написати заяву, надати копію свідоцтва про народження дитини, медичну довідку встановленого зразка. Якщо батьки не виконають цих дій, то чи буде підстава говорити про порушення конституційного права на освіту? Ні в якому разі! Навпаки, будуть всі підстави стверджувати, що самі батьки не виконали своїх обов’язків і не забезпечили дитині доступу до освіти.

Більш того, згідно з ч.3 ст.53 Закону України «Про освіту», встановлено, що: «Одержувачі освіти зобов’язані: … Поважати гідність, права, свободи і законні інтереси всіх учасників освітнього процесу, дотримуватися етичних норм. Відповідально і дбайливо ставитися до свого здоров’я, здоров’я людей, що їх оточують, навколишнього середовища».

Як бачимо, кожен учень повинен піклується про здоров’я не тільки своє, а й оточуючих. Саме тому заборона, передбачена ст.15 Закону України «Про захист населення від інфекційних захворювань», є абсолютно цивілізованим і не суперечить нормам Конституції України, оскільки спрямований на реалізацію її норм, встановлених ст.3.

Крім того, що права, встановлені Конституцією України, реалізуються строго визначеними способами, а не як кому захочеться, в деяких випадках ці конституційні права можуть бути і обмежені.

Наприклад, право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання може бути обмежена на підставі ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних захворювань» у разі введення Кабінетом Міністрів України карантину на певних територіях.

У разі карантину тимчасово обмежують осіб, які проживають в певній місцевості, які в праві виїхати за межі цієї території. Обмеження вводяться виключно з міркувань забезпечення безпеки життя і здоров’я тих громадян, які не проживають на карантинній території і які можуть бути інфіковані, якщо не буде вжито заходів ізоляції.

Згідно ч.1 ст.43 Конституції України передбачено і таке конституційне право людини, як право на працю: «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується».

Однак, як усім відомо, це конституційне право може бути також обмежено за медичними показаннями. Наприклад, людина хоче бути водієм або льотчиком, але його не допускають до професії, оскільки його стан здоров’я не дозволяє виконувати таку роботу. Але ж він хоче реалізувати своє «конституційне право», оскільки «в Конституції не сказано», що лікар може стати перешкодою до професії. Ситуація за своєю суттю, звичайно ж, абсурдна, але вона яскраво ілюструє не меншу абсурдність аргументів про те, що доступ до школи не може бути обмежений за медичними показаннями, а саме, через відсутність щеплень. Причому за медичними показаннями доступ в школу може бути обмежений не тільки для учнів.

Педагогічні працівники, в силу положень все тієї ж ст.15 Закону України «Про захист населення від інфекційних захворювань»: «… підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам з метою виявлення хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв у порядку, визначеному законодавством».

Якщо педагогічний працівник ухилиться від проведення обов’язкового регулярного медичного огляду, то, на підставі ст.46 КЗпП України, він буде відсторонений від роботи. Тобто закон обмежує потенційно небезпечного педагогічного працівника в доступі до дітей і іншим членам трудового колективу, незважаючи на наявність конституційного права на працю. І таке обмеження є, знову-таки, цілком конституційним, оскільки хворий педагогічний працівник несе загрозу життю і здоров’ю як дітей, так і своїх колег. І в даній ситуації також не можна говорити про порушення конституційного права на працю.

Впевнений, що ні один з батьків, що вимагають допуску до школи своєї нещепленої дитини, не захотів би, щоб його навчав викладач без медичного огляду і без усіх щеплень, тобто такий, який потенційно небезпечний для здоров’я дітей.

Але і це ще не все! Як встановлено ч.4 ст.43 Конституції України: «Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату не нижчу від визначеної законом».

Іншими словами, присутність в закладі освіти нещепленої дитини порушує конституційне право педагогів на роботу в безпечних умовах, оскільки така дитина несе потенційну загрозу для їхнього життя і здоров’я.

Як бачимо, норми Конституції України необхідно ретельно аналізувати і застосовувати системно, не висмикуючи тільки ті, які подобаються і зручні.

Давайте будемо послідовними і не будемо забувати, що право однієї особи на освіту закінчується там, де починається право колективу на забезпечення безпеки життя і здоров’я.

О.Ю. Юдін,
адвокат, член комітету медичного
і фармацевтичного права та біоетики
Національної асоціації адвокатів України